Використання великих доз морфіну у хоспісних закладах

Дослідження бази даних пацієнтів, їх характеристик та вплив на прогноз життя

Міхаела Берковіч, M.D. (1)

Александер Воллер, M.D. (1)

Ейбрехем Адунскій, M.D. (2)

Переклад Дьома С.

Адаптація на українську

Андріїшин Л.І., M.D.

(1) – Хоспіс «Тел Хасхомер», медичний центр «Хаіь Шеба», Тел Хасхомер, Ізраїль

(2) – Відділення геріатричної медцини, медичний центр «Хаіь Шеба», Медична школа Тел Хасхомера та Саклера, Університет Тель-Авіва, Тель-Авів, Ізраїль

Автори дякують п. С. Садех та п. Й. Хайне за секретарську підтримку та п. Лілош за коментарі ита статистичний аналіз.

Адреса для препринтів: М. Берковіч, M. D., Хоспіс Тел Хасхомер, Тел Хасхомер, Ізраїль 52621

Отримано 26 жовтня 1998 року, зміни отримані 22 березня 1999 року, прийнято 22 березня 1999 року.

КОНТЕКСТ.  Контроль болює найголовнішою метою медицини догляду наприкінці життя, й використання опіоїдів при цьому є надзвичайно розповсюдженим  у хоспісних медичних закладах. Проте, невідомо, яка кількість пацієнтів потребують великі дози морфіну (ВДМ, >299 мг/добу в пероральному еквіваленті морфіну), якими є характеристики цих пацієнтів, та чи використання ВДМ може вплинути на тривалість їх життя.

МЕТОДОЛОГІЯ. Автори провели ретроспективне дослідження медичних документів стосовно усіх 651 пацієнтів стаціонару, які перебували у центрі з січня 1996 року до грудня 1997 року. Було зібрано інформацію стосовно демографічних параметрів, медичних діагнозів, механізмів дії болю, доз морфіну, використання «рятувальних» доз на додаток до регулярних доз, використання супутніх знеболюючих засобів та ад’ювантного лікування, тривалість життя у хоспісі у світлі можливого зв’язку із дозуванням морфіну.

РЕЗУЛЬТАТИ.Автори визначили 453 пацієнтів (69.58%), які отримували морфін для знеболення, з яких 55 (12.14%) потребували більш ніж 299 мг/добу. Дозування морфіну мало негативну асоціацію із віком ( r = 0.307, P = 0.01). Пацієнти-чоловіки та не білошкірі потребували трохи вищі дози ніж інші. Випадки первинних пухлин – раку молочної залози та раку сечостатевої системи, а також метастази кісток та хребта асоціювалися із більш великими дозами морфіну. Статистичний аналіз вказав на позитивну кореляцію між максимальним зафіксованим дозуванням та загальною кількістю «рятувальних» доз (r = 0.307, P = 0.01). Середня тривалість життя у закладі пацієнтів із ВДМ складала 15.6 діб та не відрізнялася від тривалості життя у закладі пацієнтів, які приймали нижчі дози.

ВИСНОВКИ.  Існує доволі сильна кореляція між дозуванням морфіну та деякими клініко-демографічними даними. Не спостерігалися жодні достатньо клінічно значущі побічні ефекти, які б примусили обмежити обсяг дози, що дає підстави твердити про велику ступінь клінічної безпеки. Великі дози морфіну не впливають на тривалість життя пацієнта. Інформованість про фактори дозування покращить нашу здатність лікувати та передбачати можливе дозування для великих доз морфіну, скорочуючи таким чином період часу до досягнення знеболення.Cancer 1999; 86:871-7.© AmericanCancerSociety

Ключові слова: хоспіс, ракові болі, тривалість життя, морфін

Біль є симптомом, якого найбільше бояться пацієнти із розвинутими формами раку. Існують оцінки, що 65-85% пацієнтів, хворих на рак відчували біль протягом хвороби[1],[2]. Лікування хронічного болю у випадках раку часто є складним та може потребувати великих доз перорального морфіну; також, багато клініцистів страждають на «опіофобію» та утримуються від призначення великих доз морфіну.[3] Це може бути причиною, чому існує так мало інформації з цього питання.2,4-7. Ми не змогли знайти у літературі, надрукованій англійською мовою, будь-якого детального дослідження, яке б описувало обсяг чи обставини використання великих доз морфіну у класичному хоспісному закладі або можливий зв’язок між ВДМ та тривалістю життя. Багато досліджень зверталися до питання тривалості життя пацієнтів хоспісу та визначали середні періоди тривалості життя від 11 до 36 діб, але жодне не порівняло тривалість життя пацієнтів, які отримували «стандартні» дози з тривалістю життя тих пацієнтів, які отримували великі дози морфіну.

Ці дані щодо тривалості життя є важливими тому, що багато лікарів вважають, що ВДМ невідворотно викликають серйозні побічні ефекти та можуть активно пришвидшити смерть їхніх пацієнтів. Більше того, оцінка періодів тривалості життя для пацієнтів на ВДМ може надати корисну інформацію стосовно хоспісних програм та задоволення критеріїв їхнього фінансування, а також подолати неточності в «експертних» оцінках тривалості життя пацієнтів. Це дослідження має на меті висвітлити характеристики пацієнтів, які потребують ВДМ, співвідношення між типами первинного злоякісного новоутворення та метастатичного розвитку з одного боку та  дозуванням морфіну, частотою асоційованих побічних ефектів та тривалістю життя пацієнтів, які отримували великі дози морфіну, з іншого.

ПАЦІЄНТИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Ми опрацювали медичні карти усіх пацієнтів, які послідовно поступили до Хоспісу Тел Хасхомер протягом дворічного періоду, починаючи від 1 січня 1996 року. Більшість з цих пацієнтів поступила просто зі своїх домівок, інші були направлені з різних медичних закладів. Всім їм автори дослідження надавали лікарську допомогу протягом останнього періоду їхнього життя.

Зі всіма пацієнтами та особами, що піклувалися про них, було проведено співбесіди у день їх поступлення. Було отримано детальну інформацію про історію хвороби, у тому числі повну історію прийому препаратів та опис больового синдрому, у тому числі початок, природу, інтенсивність та тривалість болю. Також було зібрано дані висновків з листів лікарів-онкологів та лікарів загальної практики, які направляли пацієнтів.

Щодо кожного пацієнта, включеного у дослідження, ми фіксували: 1) демографічні параметри (вік, стать, етнічне походження, соціальний статус тощо), 2) локалізацію пухлини та метастатичний розвиток, 3) характеристики болю у залежності від доз морфіну, 4) потребу у «рятувальних» дозах, пов’язану із різними рівнями дозування морфіну, 5) інші препарати (супутні знеболювальні засоби) та нефармакологічну терапію, яка використовувалася для контролювання болю, 6) час тривалості життя у хоспісному закладі, особливо для пацієнтів які отримують ВДМ. Пацієнтів, які отримували морфін, було класифіковано у відповідності до Едмонтонської класифікації стосовно середньої добової дози морфіна перорально.8 Пацієнтів, які отримували ВДМ були розподілено на дві категорії: 1) ті, які потребували дози в обсязі від 300 мг до 599 мг протягом доби та 2) ті, які потребували дози вищі за 599 мг протягом доби. Біль оцінювався за категоріальною п’ятибальною шкалою (немає болі, легкий, помірний, важкий, нестерпний).9 Дози морфіну спочатку призначалася лікарем хоспісу, беручи до уваги серйозність та характеристики болю, про які повідомлялося при госпіталізації та попередні дози морфіну. Під час перебування у стаціонарі, рішення стосовно корегування дози базувалися на щоденних повідомленнях пацієнтів підчас ранкових обходів, повідомленнях медичних сестер та на обсязі «рятувальних» доз, які надавалися протягом попередніх 24 годин. Зростання дози у випадках недостатнього зменшення болю відбувалося у відповідності до прийнятої схеми в обсязі 30-50%.

Статистичний аналіз

Статистичний аналіз було виконано з використанням програмного забезпечення BMDP.10 Для аналізу дозування морфіну було використано логарифмічну трансформацію з метою отримати розподіл Гауса. Ми шукали лінійних співвідношень між віком, статтю, етнічним походженням пацієнта та дозою морфіну, використовуючи тест співвідношення Пірсона. Різні значення доз морфіну для різних груп було перевірено, використовуючи дисперсійний аналіз. Крива тривалості життя для пацієнтів, що отримують ВДМ порівнювалася з кривою пацієнтів, що отримують менші дози морфіну, використовуючи одномірний (продукт-обмеження) метод Каплан-Мейера.

РЕЗУЛЬТАТИ

Усього було опрацьовано 651 медичні картки. Використовуючи критерії системи ступенів Едмонтонської системи стосовно попереднього впливу морфіну на організм,  ми дійшли до висновку, що 453 пацієнти (69.58%) потребують морфін у якості препарату першого вибору зі стабільним дозуванням («цілодобове дозування»). Характеристики цих пацієнтів описано у Таблиці I. 55 пацієнтів потребували дози вищі 299 мг протягом доби, з яких 19 отримували дози від 300 до 599 мг протягом доби та 36 отримували дози більше ніж 599 мг протягом доби.

Вік, Стать, Етнічна належність та Доза морфіну

Аналіз демографічних даних пацієнтів, які отримують ВДМ засвідчив негативну кореляцію між віком та дозою морфіну (r = -0.35, P=0.01; Fig. 1). Пацієнти-жінки отримували у середньому (+/- стандартне відхилення) 748.5 +/- 398 мг протягом доби (діапазон 320 – 1800), у той час як чоловіки отримували 1120+/-1113 (діапазон 300 – 5400). Цю різницю ми вирішили визнати незначущою. Не було визначено різниці у вживанні морфіну між білошкірими та не білошкірими пацієнтами (білошкірі пацієнти 1024 мг +/- 997 та не білошкірі 910+/-804, відповідно). Одружені пацієнти потребували у середньому (+/- стандартне відхилення) 1104 мг +/- 1058 мг протягом доби (діапазон, 300 – 5400), у той час, як неодружені 751 +/- 550 (діапазон 320 – 2700). Це було дивно у світлі класичної концепції «знеболюючого ефекту» найближчих піклувальників. Проте, цей факт може бути добре пояснено відносно великою часткою пацієнтів-жінок із генітальними карциномами або карциномами молочної залози, які були схильні вживати великі дози морфіну.

Таблиця 1

Характеристики пацієнтів, які отримували морфін

Дози морфіну (мг/доба)
<60 60-299 300-599 >599 Усі випадки
Кількість пацієнтів 215(47.5%) 183(40.4%) 19(4%) 36(8%) 453 (100%)
Середній вік, років (+/- СВ) 69.7 (11.9) 65.7 (12.2) 62.3 (11.4) 56.4 (12.1)
Стать
 Чоловіча 136(63.3%) 98(53.5%) 12 (63%) 23(63.8%) 269(59.4%)
 Жіноча 79(36.7%) 85(46.4%) 7(37%) 13(36.2%) 184(40.6%)
Етнічне походження
 Білошкірі 171 (79.5%) 124 (68%) 12 (63%) 25 (69.5%) 332 (73.3%)
 Не білошкірі 44 (20.4%) 59 (32%) 7 (37%) 11 (30.5%) 121 (26.7%)
Середня доза морфіну/24 години (+/- СВ) 40.7 (16.9) 129.3 (48.8) 388.4 (65.09) 1305.5 (1019.7)
Первинна локалізація раку
 Шлунково-кишковий 82 (38%) 49 (27%) 6 (31.6%) 7 (19.4%) 144 (32%)
 Грудей 29 (13.5%) 36 (19.7%) 6(31.6%) 7 (19.4%) 78 (18.8%)
 Легенів 28 (13%) 33 (18%) 4 (21%) 7 (19.4%) 64 (14.1%)
Сечостатевої системи 23 (10.7%) 33 (18%) 1 (0.5%) 8 (22%) 65 (14.3%)
 Головно-шийного відділу 13 (6%) 7 (3.9%) 1 (0.5%) 1 (2.7%) 22 (4.8%)
 Інші 40 (18.6%) 35 (19%) 5 (2.6%) 9 (25%) 89 (19.6%)
СВ – стандартне відхилення

Діаграма 1. Співвідношення дози морфіну з віком у 55 пацієнтів, які отримували великі дози морфіну

Первинна пухлина та ВДМ

Типи первісних пухлин, які асоціювалися з великими дозами морфіну були наступними: молочної залози (23.63%), шлунково-кишкового тракту (23.36%), легенів (20.0%), сечостатевої системи (16.36%) та головно-шийного відділу (3.6%). Співвідношення між первинною пухлиною та середніми дозами морфіну представлено у діаграмі 2.

Діаграма демонструє, що пацієнти із різновидами раку сечостатевої системи потребували найбільші дози морфіну (1469+/-1546 мг), так само як ті, у яких була карцинома молочної залози (1262+/-1004 мг). Пацієнти з раком легенів, шлунково-кишкового тракту, головно-шийного відділу та іншими типами раку мали потребу у менших дозах. Ми вважаємо, що пацієнти з раком сечостатевої системи більше потребували ВДМ з огляду на великий ступінь іннервації тазового дна.

Метастази та ВДМ

Метастатичне ураження хребта було діагностовано у 8 (14.5%) пацієнтів, які отримували ВДМ. Воно вимагало найбільші дози морфіну (1519 +/-971 мг протягом доби; діапазон, 420 – 3600). Така доза виявилася статистично відмінною від дозування для пацієнтів без метастазів у хребті (P = 0.02); на другому та третьому місцях щодо обсягу дози виявилися метастичне ураження органів черевної порожнини (1289 +/-1536 мг протягом доби; діапазон 320 – 5400) та ураження кісток (1221 +/-1237 мг протягом доби; діапазон, 300 – 3600), (діаграма 3). Пацієнти із метастазами у легенях отримували значно меншу добову дозу морфіну (525 +/- 253 мг протягом доби) порівняно із тими хто не мав метастазів у легенях (P = 0.03).

Сечостатевої системи
Молочної залози
Інші
Легенів
Шлунково-кишкового

тракту

Головно-шийного відділу

Доза морфіну (мг/24 години)

Діаграма 2. Середні дози (+/- стандартне відхилення) морфіну у відношенні до первинної пухлини

Хребет
Органів черевної порожнини
Кістки
Інші
Печінка
Легені

Доза морфіну (мг/24 години)

Діаграма 3. Середні дози (+/- стандартне відхилення) морфіну та локалізація метастазів

Характеристики болю, пов’язані з ВДМ

Використовуючи описану вище просту класифікацію болю при раку11, ми визначили 29 пацієнтів (52.7%) з болем у кістках, 24 (43.6%) з вісцеральним болем, та 13 (23.6%) з невропатичним болем. Один пацієнт мав біль, не пов’язаний із раком. 12 пацієнтів мали одночасно 2 типи болю. Відповідно до 5-бальної шкали інтенсивності болю (на момент госпіталізації), більшість пацієнтів мала важкий (27 пацієнтів, 49%) або нестерпний (20 пацієнтів, 36%) біль. Тільки 8 пацієнтів (27%) характеризували свій біль як помірний. Жоден пацієнт не описував свій біль як слабкий. Чоловіки були більш схильні відчувати важкий або нестерпний біль, який потребував ВДМ (35 пацієнтів, 63.6%) ніж жінки (20 пацієнтів, 36.4%). Невелика кількість повідомляла про два чи більше типи болю, викликані здебільшого первинної пухлиною та/або множинною метастатичною дисемінацією.

Рятувальні дози протягом ВДМ терапії

Усі 55 пацієнтів, які отримували ВДМ, мали цілодобовий графік прийому препарату. Більшість пацієнтів отримували перорально (41 пацієнт, 74.5%) препарат морфіну контрольованого вивільнення. Двадцять п’ять пацієнтів (45.5%) отримували морфін підшкірно на пізніших стадіях. Чотирнадцять з цих пацієнтів отримували ін’єкції морфіну підшкірно та 11 користувались спеціальними пристроями для введення морфіну – «помпами» (знеболення, яке контролюється самим пацієнтом). Останню групу складали, здебільшого, пацієнти із термінальною дисфагією. Внутрішньовенні ін’єкції використовувалися тільки для 8 пацієнтів (14.5%); для 7 з них головну мету становило заспокоєння. У відповідності до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я для стабілізації звичайного графіку лікування та лікування різкого проривного болю, ми використовували додаткові дози, які надавалися «за потребою» (рятувальні дози). Діаграма 4 ілюструє позитивну кореляцію між загальною кількістю рятувальних доз та максимальним дозуванням морфіну (P = 0.025, r  = 0.307).

Діаграма 4. Регресивний аналіз усієї кількості рятувальних доз (SOS) (нормалізованих до часу лікування) у співвідношенні до максимальних доз морфіну

Приклади використання супутніх знеболювальних препаратів та нефармакологічного лікування

Підчас перебування у хоспісі, пацієнти, які отримували ВДМ, також вживали різні види супутніх знеболювальних засобів. Пацієнти із кістковими метастазами отримували  нестероїдні противозапальні засоби (NSAID) на додаток до морфіну (33 пацієнти, 60%). Усі 13 пацієнтів із невропатичним болем отримували лікування у вигляді трициклічних антидепресантів або протиконвульсійних. Пацієнти з вісцеральним болем менше потребували ад’ювантних препаратів та менші дози морфіну. Кортикостероїди використовувалися для знеболення у 38 (69%) ВДМ пацієнтів. Не дивлячись на ВДМ та супутні знеболювальні засоби, 11 пацієнтів мали резистентний біль, який потребував у 4 з них більш агресивної терапії, таку як хордотомію (2 пацієнти), променеву терапію (1 пацієнт) або перехід на метадон (1 пацієнт). Ще 7 пацієнтів (12.7%) не отримали користі від терапії великими дозами морфіну, в наслідок чого виникла потреба до використання седативних засобів (бензодіазепінів, барбітуратів або нейролептиків) для відповідного знеболення. Здійснюючи повний контроль больового синдрому, ми виявили 3 пацієнтів (5.5%), які мали симптоми клінічної депресії, в той час як 8 пацієнтів (14.5%) мали симптоми тривоги. Ці пацієнти отримували анксіолітики та антидепресанти у якості супутньої знеболювальної терапії.

Частота побічних ефектів ВДМ

Найбільш звичайні побічні ефекти під час використання ВДМ були відносно м’якими. Серед них: закрепи (41 пацієнт, 74.6%), лікування яких складала профілактична комбінація таких проносних як лактулоза та бісакодил. Про нудоту повідомляли 23 пацієнти (41.8%), про блювоту 20 (36.3%). У сімох пацієнтів (12.7%) розвинувся копростаз, й у них виникла потреба у використанні клізм. У п’ятьох пацієнтів (9.1%)

розвинулася ішурія, й це вимагало використання внутрішніх постійних катетерів. У одного пацієнта виникли симптоми легкої міоклонії, але прийом морфіну не було зупинено. У жодного пацієнта не спостерігалося висипу або свербежу. Жоден з 55 пацієнтів не припинив отримувати ВДМ з огляду на побічні ефекти, хоча для деяких пацієнтів деяке коригування дози відбулося. Клінічно значущого пригнічення респіраторної функції не трапилося у жодного з пацієнтів, які отримували ВДМ.

Час тривалості життя та ВДМ

Середня тривалість життя у пацієнтів, які отримували ВДМ були 15 діб, у той час як для пацієнтів, які отримували менше ніж 300 мг на добу, цей час склав 14 діб. Пацієнти з дуже великими дозами (більше ніж 599 мг протягом доби) жили у середньому 13 діб. Різниця між цими групами не була статистично значущою (Діаграма 5). Не спостерігалося також статистично значущої кореляції між часом тривалості життя пацієнта та локалізацією первинної пухлини або типом метастазів.

Діаграма 5. Кумулятивна крива тривалості життя (оцінка відповідно до методу Каплан-Мейера) для терміну тривалості життя пацієнтів хоспісу, які отримували морфін

ДИСКУСІЯ

Іноді ВДМ є необхідним засобом для пацієнтів на пізніх стадіях раку для контролю хронічного болю або для подолання толерантності. У Європі більш ніж 1 мільйон пацієнтів страждають від болю, викликаного раком3. Більшість з них не мають задовільного контролю болю з огляду на недостатній режим дозування. Попередні дослідження не звертали уваги на роль ВДМ, й тому існують лише декілька невеличких описів ВДМ у хоспісних закладах. Проте, жодна з попередніх публікацій не досліджувала великої кількості пацієнтів або не мала можливості охарактеризувати цих пацієнтів, водночас шукаючи можливий вплив ВДМ на їхню тривалість життя. Чому деякі пацієнти хоспісів мають потребу у значно більших дозах морфіну? Одним із найважливіших пояснень є розвиток хвороби, який вимагає підвищення дози для контролю болю, який зростає.12,13 Більше того, очевидно, що багато інших факторів, залежних від особистої специфіки абсорбції, біодоступності, розповсюдження та зв’язування білками, печінкового й позапечінкового метаболізму, а також загальної елімінації4 беруть участь у реагуванні на вживання морфіну. На фармакокінетику морфіну має вплив вік14-15 та різноманітні хворобливі стани, притаманні середньому та похилому віку. На додаток, варіативність у реакції на еквівалентні дози може репрезентувати різницю у генетичних факторах як детермінантах реакції на морфін.

Наші висновки підтримують сучасне клінічне уявлення про те, що пацієнти у похилому віці можуть потребувати менші дози для контролю болю. Фізіологічне пояснення цьому факту може відноситися до існування різниці у зв’язуванні рецептора або до нижчого об’єму розповсюдження препарату, нижчої здатності зв’язування білками, довшого терміну виведення препарату з організму, а також у різниці щодо сприйняття болю порівняно з молодшими пацієнтами.

Сімейний стан та етнічне походження також часто мали співвідношення з ВДМ, що було досить дивним з огляду на концепцію абсолютного болю та на роль підтримки родини у знеболенні. Здається також, що з огляду на культурні фактори, етнічне походження може бути фактором демонстрування пацієнтом симптомів болю та інтенсивності лікування.

Гострий проривний біль відносно часто траплявся17 у пацієнтів з контрольованим загальним болем. Коли це траплялося, надавалася додаткова рятувальна доза ідентична звичайній дозі опіоїду. Ми не досліджували кількість рятувальних доз, які надавалися кожного дня, але наші висновки демонструють позитивну кореляцію між загальною кількістю рятувальних доз та максимальною добовою дозою морфіну. Також було встановлено, що не дивлячись на підвищення дози морфіну та краще знеболення, все ще були потрібні рятувальні дози для покращення контролю болю.

У цій групі пацієнтів, які вживали ВДМ, ми виявили на подив невелику кількість випадків побічних ефектів, які потребували обмеження дози. Один пацієнт був змушений перейти на інший опіоїд (метадон), трьом іншим ми змушені були надати нефармакологічну допомогу. Ми не відзначили жодного погіршення побічних ефектів, не дивлячись на великі дози й також не змогли підтвердити зростання випадків міоклонії7, не дивлячись на одночасне використання психоактивних препаратів та нестероїдних протизапальних разом із морфіном. Ці результати відповідають висновкам Радбрух та ін.6, який не спостерігав будь яких серйозних побічних ефектів або міоклонії у 12 пацієнтів, які отримували більше ніж 600 мг морфіну протягом доби разом із супутніми знеболюючими. Тому, ми вважаємо, не дивлячись на очевидну потребу у ВДМ у деяких пацієнтів, знеболення у випадках тяжкого термінального раку також має містити супутні не-опіоїди для лікування специфічного типу болю, від якого страждає пацієнт, без остраху виникнення міоклонії.

Відсутність клінічно значущого пригнічення респіраторної функції у всіх пацієнтів, які отримували ВДМ надає міцні докази того, що можливість провокування цього ускладнення та пришвидшення таким чином смерті пацієнтів була перебільшена. Це також має заохочувати лікарів, які все ще не бажають використовувати ВДМ, не позбавляти їх пацієнтів у термінальній стадії цього типу лікування.

Питання тривалості життя для пацієнтів, які вживали ВДМ є надзвичайно важливим з практичної та етичної точки зору. До того ж, прогнозування тривалості життя для бажаючих стати стаціонарними пацієнтами хоспісу залишається неточним, ставлячи суттєві проблеми перед хоспісними програмами та спеціалістами зі створення нормативної бази.

Проте, в існуючий літературі з питання, серед параметрів, які асоціюються зі скороченою тривалістю життя, жодне джерело не згадує медикаментозне лікування.18,19. Загальний поганий стан було найбільш міцно асоційовано із коротшою тривалістю життя. Було запропоновано використання шкал стану пацієнта (таких як, шкала Карнофскі) для оцінки прогнозу життя. Середній час тривалості життя у нашому хоспісі склав 15.6 діб, набагато коротший ніж той, який було відмічено користувачами послуг хоспісу системи Medicareу США, а саме 36 діб.20 Можливо, ця різниця виникла з огляду на те, що наші пацієнти поступають до нас на пізнішій стадії хвороби. Проте, ми не відмітили значної різниці у тривалості життя між пацієнтами, які отримували невеликі, помірні, великі та дуже великі дози морфіну.

Висновок полягає у тому, що ВДМ є адекватними типом лікування для деяких з хоспісних пацієнтів, у яких не дуже добра відповідь на звичайні дози опіоїдів. Наші результати підводять до висновку, що лікарі можуть використовувати більші дози опіоїдів у випадку показань до такого використання для кращого знеболення, без остраху пришвидшення смерті пацієнтів.

ПОСИЛАННЯ

1. Grond S, Zech D, Diefenbach C, Bischoff A. Prevalence and pattern of symptoms in patients with cancer pain: a prospective evaluation of 1635 cancer patients referred to a pain clinic. J Pain Symptom Manage 1994;9:372– 82.

2. Coyle N, Adelhardt J, Foley KM, Portenoy RK. Character of terminal illness in the advanced cancer patient: pain and other symptoms during the last four weeks of life. J PainSymptom Management 1990;5:83–9.

3. Zenz M, Willweber-Strumpf A. Opiophobia and cancer pain in Europe. Lancet 993;341:1075–6.

4. Sawe J. High-dose morphine and methadone in cancer patients.Clin Pharmacokinet 1986;11:87–106.

5. Foley KM. Changing concepts of tolerance to opioids: what the cancer patient has taught us. In: Chapman CR, Foley KM, editors. Current and emerging issues in cancer pain: research and practice. New York: Raven Press, 1993:331–50.

6. Radbruch L. High dose oral morphine in cancer pain management: a report of twelve cases. J Clin Anesth 1996;8:144–50.

7. Potter MJ, Reid BD, Shaw RJ, Hacket P, Hickman PE. Myoclonus associated with high doses of morphine: the role of supplemental drugs. Br Med J 1989;299:150–3.

8. Bruera E, Schoeller T, Wenk R, MacEachem T, Marcellino S, Hanson J, et al. A prospective multicenter assessment of the Edmonton staging system for cancer pain. J Pain Symptom

Manage 1995;10:348–55.

9. Ventafrida V, De Conno F, Di Trapani P, Gallico S, Guarise G, Rigamonti G, et al. A new method of pain quantification based on a weekly self-descriptive record of the intensity

and duration of pain. In: Bonica JJ, Linablum U, Iggo A, editors. Advances in pain research and therapy. Volume 5. New York: Raven Press, 1983:891–5.

10. Dixon WJ. BMDP Statistical Software. Edited by University of California Press, 1990.

11. Payne R, Gonzales G. Pathophysiology of pain in cancer and other terminal diseases. In: Doyle D, Hanks GW, Mc Donald N, editors. Oxford textbook of palliative medicine. Oxford:

Oxford University Press, 1993:299–310.

12. Kanner RM, Foley KM. Patterns of narcotic drug use in a cancer pain clinic. Ann N Y Acad Sci 1981;362:161–72.

13. Coyle N, Adelhardt J, Foley KM. Disease progression and tolerance in the cancer pain patient. 2nd International Congress on Cancer Pain. J Pain Symptom Manage 1988; 3(Suppl):25.

14. Bellvile JW, Forrest WH, Miller E. Influence of age on pain relief from analgesics. JAMA 1971;217:1835–41.

15. Kaiko R. Age and morphine analgesia in cancer patients with postoperative pain. Clin Pharmacol Ther 1980;28:823–6.

16. Owen JA, Sitar DS, Berger L, Browell N, Duke PC, Mitenko PA. Age-related morphine kinetics. Clin Pharmacol Ther1983;34:364–8.

17. Portenoy KR, Hagen K. Breakthrough pain: definition, prevalence and characteristics. Pain 1990;41:273–81.

18. Rosenthal MA, Gebski VJ, Kefford RF, Stuart-Harris RC. Prediction of life expectancy in hospice patients: identification of novel prognostic factors. Palliat Med 1993;7:199 –204.

19. Diounne AD, Potvin D. Factors associated with length of survival among 1081 terminally ill cancer patients. J PalliatCare 1995;11:20–4.

20. Cristakis NA, Escarce JJ. Survival of Medicare patients after enrollment in hospice programs. N Engl J Med 1996;335:172–8.

Один коментар: Використання великих доз морфіну у хоспісних закладах

  1. I like this post, enjoyed this one thanks for posting.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>