Василь Князевич: Паліативна допомога – це альтернатива евтаназії

Сьогодні спілкуємося з Князевичем Василем Михайловичем - Заслуженим лікарем України, екс-міністром охорони здоров’я, засновником та керівником ГО “Української ліги  розвитку паліативної та хоспісної допомоги”. Тема важка, але гостра: паліативна допомога. 

Паліативна допомога – це підхід, який дозволяє покращити якість життя пацієнтів із невиліковними захворюваннями та членів їхніх родин, запобігти та полегшити страждання людини з невтішним діагнозом.

c8d574c263b501ba18ae2371bfb4504d

Україна посіла друге місце у світі за коефіцієнтом смертності у 2015 році. Сучасні реалії змушують людину щодня думати про те, як вижити. Можливості піклуватися про гідне завершення власного життя доступні не кожному. Держава наразі не готова забезпечити допомогу у потрібний момент.

Змінити цю ситуацію взялася команда на чолі з Василем Князевичем.

Яких зрушень вдалося досягти за час існування організації в Україні?

У суспільстві нарешті почали говорити про  паліативну допомогу. Поки що більшість дискусій на рівні професійному, у медичній спільноті, політикумі, між інтелігенцією і це важливо.

Займатись паліативною допомогою стає популярно. Завдання, яке ми собі ставили: почати говорити у суспільстві про паліативну допомог, мораль, благодійність, співчуття і підтримку один одного в найскладніші моменти життя.

Є багато речей, які вже зроблено. Наприклад, спочатку у медичних закладах нараховували лише близько 600 ліжок, зараз вже більше 1500. До кінця цього року плануємо досягти 2 тисяч місць. Відповідно збільшилася кількість фахівців, вже готова кафедра, створюються навчальні програми у коледжах та вузах, проблеми знеболення починають зніматись з порядку денного тощо.

Ситуація є такою, що ми відстали від світу у сфері паліативної та хоспісної допомоги. Великобританія  ще у 1967 році розпочала цей рух. Це означає, що ми на 50 років відстали, а тепер намагаємося семимильними кроками наздогнати й виправити ситуацію.

Чому варто займатися паліативною допомогою?

Але є й такий важливий аспект як гідне завершення життя.  Люди наприкінці свого віку не даремно моляться у церкві, аби Бог дав їм легке закінчення земного шляху, без болю. Можна останні дні прожити з такими муками, що все життя зітреться.

Чи сприяє держава діяльності паліативної та хоспісної допомоги? 

Зараз влада міняється часто. Ми дійшли доброго розуміння з попереднім урядом, продовжуємо цей діалог і співпрацю з теперішнім.

Держава – це конкретні люди, це законодавча база. Держава зазначила в законі паліативну допомогу як вид медичної допомоги – це вже велике досягнення. Однак, ми зараз хочемо провести окремий закон про цей вид допомоги в Україні.

На превеликий жаль країна знаходиться у стані війни. Людське життя знецінилось. Ми перетворилися зараз в суспільство дуже бідних і злих. В таких умовах філософія милосердя зазнає поразки. Коли в державі щодня гинуть молоді люди, вже не до того, щоб займатися кожним окремим життям і гідним його завершенням.

До того ж, 80% населення збідніло, а держава не спроможна зараз забезпечити належну допомогу. Сьогодні дуже важкі часи. А з іншого боку – це час нових сподівань і можливостей.

Чи вистачає фахівців у цій сфері?

Тема надзвичайно болюча. Я досить серйозно вивчав такий досвід в Німеччині, там немає великої різниці в оплаті між лікарем, який практикує в іншій спеціальності  і лікарем паліативної допомоги. Все залежить від бажання людини піти на таку роботу. Під час надання паліативної допомоги потрібно не просто технічно виконувати роботу, а вкладати душевні сили. Далеко не всі спеціалісти можуть там працювати.

В нас значно гірша ситуація. Необхідна підтримка держави, місцевої влади, благодійної допомоги, волонтерства.  Система має бути такою, щоб людина, яка визнана паліативним хворим, не думала про кошти на памперси, ліки, оплату доглядальниці і інше. На превеликий жаль, держава не здатна забезпечити наразі належне фінансування.

Чи є можливості купувати необхідні ліки?

Найважливіша тема, яку ми почали – це доступ до знеболення. Коли в людини болить зуб, вона розуміє, що його можна полікувати і все минеться. Проте, коли ти хворий невиліковно, твій біль не припиняється – це хронічний біль, з яким живеш щодня. Тому нам потрібна можливість зняти ці страждання, потрібні препарати. У крайніх випадках треба вдаватися навіть до застосування наркотичних засобів (морфін і ще цілий ряд знеболюючих).

Ми вже досягли певних зрушень: спростили доступ до знеболення, добились наявності асортименту різних знеболюючих форм препаратів.

Яка робота проводиться з родичами невиліковно хворої людини?

Психологів треба вчити, як правильно розмовляти, як підтримувати, як сказати новину про те, що близької людини не стане. Треба знати, як далі допомагати. Тривалість такого супроводу передбачає близько року після того, як людина померла.

Чи варто рятувати кожну людину до останнього? Яке ставлення до евтаназії?

Питання евтаназії виникає постійно. Мені довелося бачити людей, які просили про штучне припинення життя. Це дуже драматичні історії.

За великим рахунком, паліативна допомога – це альтернатива евтаназії. Якщо добре налаштувати таку допомогу, коли є  психологи, коли зменшено фізичні, душевні й психологічні муки, ми б могли допомогти зрозуміти, що треба жити кожну хвилинку. Тоді відпадає питання евтаназії. Також ми домовились з усіма церквами України.

Тільки моральне суспільство, де головною є довіра, де збережено культурні традиції, зможе збудувати життя, яке не захочеться залишати  і тоді, за таку країну можна буде воювати не задумуючися, якщо потрібно.

Анастасія ВІЗНЯК

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>