Кожного року в Україні приблизно 500 тисяч людей, 17 тисяч з яких – діти, потребують доступу до знеболення.

У різних областях країни рівень забезпечення знеболюючими препаратами відрізняється.

У більшості випадків це залежить не від МОЗ, а від департаментів і управлінь локального рівня та лікарів на місцях. За доповідями обласних та районних керівників охорони здоров’я у більшості випадків, звісно, проблем з наданням адекватного знеболення немає, однак насправді це не так, про що свідчать звернення пацієнтів про не надання знеболення.

Забезпечення хворих на термінальних стадіях знеболювальним – комплексна проблема і має безліч питань на усіх етапах її вирішення.

З 2012 року в Україні на державному рівні розпочато стандартизацію медичної допомоги, в основі якої є створення медико-технологічних документів (МТД), котрі базуються на засадах доказової медицини з урахуванням найкращого світового досвіду. Дотримання вимог Дотримання вимог МТД є обов’язковим для усіх практикуючих лікарів, незалежно від закладу, в якому вони працюють, а також для фізичних осіб-підприємців, про що  зазначено в уніфікованому клінічному протоколі паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі ( Наказ МОЗ України від 25 квітня 2012 р. № 311).

http://www.network.rv.ua/2017/11/21/kozhnoho-roku-v-ukrajini-pryblyzno-500-tysjach-ljudej-17-tysjach-z-jakyh-dity-potrebujut-dostupu-do-znebolennja/

Відповідно до законодавства, при оцінці больового синдрому, лікуючі лікарі зобов’язані використовувати шкалу оцінки болю, при призначенні знеболення – керуватися триступеневою схемою призначення знеболення,  а керівництво сфери охорони здоров’я на місцях – дбати  про забезпечення права тяжкохворих на паліативне знеболення на пільгових підставах за рахунок коштів бюджету.

Добре налагоджене спілкування між пацієнтом та лікарем,  комунікація між лікарем та закладом у якому він працює пришвидшать надання консультацій та складання індивідуального, ефективного плану контролю хронічного больового синдрому у пацієнта, проте станом на даний час, хворий не завжди може довести навіть своє право на адекватне знеболення та право на отримання знеболювальних препаратів за кошти бюджету.

Цілком очевидно, що поряд з проблемами у постачанні знеболювальних препаратів,  своєчасних комунікацій між лікарями та керівництвом медичних закладів, на перший план виходить  все ж полегшення стану пацієнта.  Бюрократичних питань може бути безліч, але вирішують їх все ж люди, і саме людський фактор при осягненні усього спектру медичної сторони паліативної допомоги здатен якнайшвидше забезпечити права людей на останніх стадіях життя та дати їм більше щасливих миттєвостей в оточенні близьких людей.

Довідкова інформація:

За своєю суттю біль у паліативних пацієнтів на термінальній стадії є хронічним.

Хронічний больовий синдром (ХБС)  визначається як «біль, який триває понад нормальний період загоєння» і триває більше 3 місяців. За схемою ВООЗ виведена шкала  оцінки болю за якою: 1-слабкий біль, 2-терпимий біль, 3-сильний біль, 4- дуже сильний біль і 5-нестерпний біль.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>