Життя неможливе без терпіння, але водночас терпіння неможливе без надії, зазначив отець з Італії Арнальдо Панграцці. Він є автором численних книг про опіку над важкохворими, кілька з них перекладені українською мовою і вчать медиків доглядати за людьми, які хворіють невиліковною недугою. Отець працює з важкохворими, багатьом допомагав аж до моменту смерті.
Важливо зрозуміти страждання хворої людини!

Із досвіду отець переконався, що кожна людина переживає кризу, коли дізнається про важку недугу. Вона почувається роздратованою, депресивною, розгубленою, розчарованою, зрадженою, безсилою, її опановують численні страхи – смерті, перед невідомістю, розлуки з рідними, бути тягарем для родини. Такий стан нормальний для особи, яка дізналась про свою хворобу, а тому не потрібно її змінювати, а важливо зрозуміти її страждання, каже професор. Важливо, щоб держава розвивала паліативну опіку, яка має забезпечити належне обслуговування і комфорт пацієнта, полегшує страждання людини, де працює група фахівців, в тому числі психологи і священик.

Італія виділяє значні кошти для паліативної допомоги, а це опіка над хворими вдома, денні стаціонари, хоспіси. Законодавство гарантує гуманну медицину італійцям. Сьогодні мовиться про те, щоб дозволяти людині помирати вдома, бо серед рідних їй легше пережити перехід у вічний світ, зазначив експерт.

«Процес вмирання вдома – це процес гуманізації вмирання, але це має відбуватись у супроводі медика. В Італії міністр охорони здоров’я 14 років тому дав поштовх розвитку паліативної опіки. У нас є хоспіси і паліативне лікування вдома, коли приходять лікарі, медсестри, психологи. Ці два напрямки ми розвиваємо», – розповів професор, отець Арнальдо Панграцці.

Біль змінює людей, але не українських політиків

Тим часом в Україні, де спостерігається старіння населення, висока смертність, невиліковно хворих, як правило, виписують із шпиталів додому. Людина опиняється сама у чотирьох стінах, без медичного нагляду, духовного, відтак у великих стражданнях очікує смерть.

Розвиток паліативної опіки – це ознака цивілізованого суспільства, наголосив отець Арнальдо. Можливо, одним зі способів змінити ситуацію в Україні було б те, якби хтось із українських політиків важко захворів і тоді зрозумів би, як важливо забезпечити людині гідну смерть. А якщо політик пережив втрату рідної людини чи хворобу і біль не змінив його, то у людей виникає природне запитання, чому?

«Якби хтось пережив із українських політиків оту межу життя і смерті, то може б розвивав паліативну допомогу, дбав про вмираючих людей, проводив реформи у медицині. Українцям потрібно більше говорити на конференціях, на суспільному рівні про людські страждання і про помирання з гідністю. Це б сприяло культурним перемінам у суспільстві. Біль має міняти людей, їхню поведінку, а якщо не міняє, то для мене це дуже дивно. Тому справедлива реакція українців, коли стаються якісь біди з депутатами, чиновниками, то вони дивуються, чому цей біль залишається стерильним, нічого не навчивши тих людей», – зауважив отець.

Щороку в Україні близько 800 тисяч важкохворих потребують спеціального догляду. Однак у державі працює понад 10 хоспісів, тому потрапити у такий шпиталь може далеко не кожен, лише за домовленістю. На думку експерта з Ватикану, необхідно змінити українське законодавство, яке б гарантувало належні умови для невиліковно хворих, щоб останні дні життя людини проходили не в муках.