Єдина система паліативної допомоги – милосердя на рівні держави

ереконана, більшість  наших співвітчизників при слові «госпіс» зводить плечима, мовляв, «що це таке»?  Поняття паліативної, зокрема госпісної, допомоги як окремого напряку медицини  з’явилося відносно недавно. Зважаючи на  міжнародний досвід паліативної допомоги, Всесвітня організація охорони здоров’я запровадила його офіційно в 1982 році.   Цю благородну справу в Україні очолив голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги, екс-міністр охорони здоров’я України Василь Князевич.

 

– Василю  Михайловичу, що  спонукало взятися за таку нелегку справу, як   паліативна допомога?

– Річ у тім, що  ця тема  мені дуже близька, можливо, так  виховали батьки – бути милосердним, завжди допомагати нужденним, тяжкохворим.   Крім того,  дехто з родичів друзів і знайомих  через невиліковну хворобу  також потребували  постійного спеціального медичного догляду. Парадокс: коли людина народжується – ми радіємо, повідомляємо приріст населення тощо, і залишаємося байдужими, немов не помічаємо страждань  невиліковно хворих, залишених сам на сам в очікуванні останнього подиху.  Тож  ідея створення системи паліативної допомоги  була зі мною постійно: і коли працював у Державному управлінні справами, і пізніше, вже на посаді міністра охорони здоров’я.

Працюючи в ДУС, я мав можливість  ознайомитися ближче із системами охорони здоров’я різних країн і порівняти з організацією нашої медичної допомоги, зокрема і невиліковно хворим. Обов’язок  медичних працівників – лікувати пацієнта, а якщо  лікарі зробили, все що могли,  а хворий уже не може одужати, лишається підтримувати  його тільки  належним доглядом, знеболювальними і просто  теплими словами. Така тяжко хвора людина – тягар і для лікаря, який не зацікавлений безкоштовно  гаяти час на невиліковного хворого, і для родичів, які розуміють, що  будь-які кошти вже не повернуть здоров’я близькій людині. У нас це залишається великою соціальною й етичною проблемою.

Уже  як міністр  охорони здоров’я України в березні 2008 року на першій своїй колегії  проголосив паліативну допомогу  пріоритетом держави.  Тоді ж запросив на колегію президента Ради захисту прав та безпеки пацієнтів Юрія Губського,  аби   він опікувався   цим питанням. Було розроблено   Концепцію паліативної допомоги, яку тоді, на жаль, не встигли затвердити.   Хоч як прикро, не  було виконано і наказ МОЗ України, виданий за моїм підписом  ще 26.06.2009 року,  про створення   Інституту паліативної допомоги. Також тоді було затверджено «Заходи з розвитку паліативної допомоги на 2009-2010 роки», деякі  з них втілено.  Отже,  моя участь в Українській лізі сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги – це органічне продовження попередньої діяльності, реалізація моїх планів.

– Останніми роками все більше з’являється госпісів чи госпісних відділень при деяких лікарнях,  церквах, благодійних організаціях.

–   Щороку від невиліковних хвороб помирає приблизно 700 тис. людей.  Із  числа померлих 500 тис. осіб потребують опіки госпісів.  Тобто не поодиноких госпісних  відділень, а цілої  системи медичних закладів, в яких хворі з прогнозовано несприятливим результатом недуги отримуватимуть гідний догляд.  Кілька сотень  госпісних ліжок, які є по всій країні в різних закладах, при релігійних конфесіях тощо,  проблему цю не усувають. Для її  розв’язання   МОЗ  України має співпрацювати з представниками громадських організацій щодо розробки проектів деяких нормативно-правових актів, які регулюватимуть порядок надання паліативної допомоги та діяльність госпісів.

– Яке завдання очолюваної Вами Української ліги сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги?

– До цього часу держава не приділяла достатньої уваги питанню надання паліативної допомоги в Україні, яка є одним із вищих проявів гуманізму і свідченням цивілізованості суспільства. Наше завдання  – активно сприяти створенню  мережі госпісів на загальнодержавному рівні. У цьому допомогти владі має громадськість.    Ліга, як громадська організація, витупає саме таким партнером  держави й уряду.   Важливим завданням  Ліги є залучити до милосердя та допомоги невиліковно хворих  усе суспільство, кожну громаду села чи міста.  Не потрібно придумувати щось нове – варто скористатися  міжнародним досвідом і  напрацюваннями. Тобто, система паліативної допомоги може включати і госпіси як окремі заклади, і відділення в лікарнях, і при різних   релігійних конфесіях.

– Організація паліативної допомоги передбачає й  кадрове забезпечення.   .

–  Звісно, проблема потребує не лише любові й милосердя, а ще й наявності людей,  які розуміють і співчувають  невиліковним хворим. Щоб легше було здійснювати паліативну допомогу, потрібно на рівні держави вчити людей милосердю. І не лише звичайних волонтерів, родичів, тяжкохворих чи керівників і персонал медичних закладів, а й у духовних семінаріях, де готують душпастирів, доречно ввести окремі курси, на яких майбутні й нинішні священики   дізнаватимуться про невиліковно хворих значно більше. З цією метою ми розповсюджуємо і спеціальну літературу та відеофільми, які навчають людей особливостям догляду за невиліковно хворими співвітчизниками.

– Чи має ваша Ліга підтримку держави, інших структур?

– Фінансову підтримку, в тому числі і з приміщенням,  ми маємо від Ради Миру, яку в Україні представляє перший Президент України Леонід Кравчук. У правлінні Ліги виконком Асоціації міст представляє заступник голови виконавчої дирекції  Мирослав Піцик. Ми написали звернення до голів міських рад щодо підтримки   програми паліативної допомоги.  Крім того, є низка меценатів, які допомагають нашій справі фінансово.  Нашим партнерами є також Міжнародний   фонд «Відродження»,  представництво  ВООЗ в Україні, Міністерство праці і соціального захисту.  До цієї благородної справи вже приєднуються психологи та лікарі, священики різних конфесій, зокрема очільники християнських церков:  блаженніший Володимир Сабодан, патріарх Філарет, Любомир Гузар.   Тобто триває реальний процес створення системи паліативної допомоги.

Щодо державної підтримки чи інших структур, то нещодавно під час засідання президії Національної медичної академії наук, від імені нашої громадської організації    я  звернувся з пропозицією співпраці у напряму паліативної допомоги і отримав одноголосну  згоду.

Ліга відкрита до співпраці з державою – адже, об’єднавши  наші зусилля у цій справі, вибудувавши єдину гарантовану систему паліативної допомоги,   ми матимемо  результатом полегшення життя сотням наших тяжко хворих громадян.

Ми виступаємо  з ініціативою створення у кожному обласному центрі осередків Української ліги сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги, аби    підтримувати та за можливістю відшуковувати кошти на зведення госпісів. Адже у нас ще є області, де немає жодного госпісного ліжка.   Я особисто готовий приїжджати, і вже здійснюю такі  поїздки, і  максимально допомагати чим зможу, щоб відкрити госпіси   в усіх обласних центрах України.

 

Розмову вела Любов Польова-Саханда,

«Ваше здоров’я».

 

Leave us a Comment